Тільки-но почав барвітися світанок, ти мирно сопів своїм курносим носиком, і перше проміння сонечка торкнулося, он-де, високих сніжних вершин стародавніх гір, в твій спокійний, передранковий, чарівний сон прийшов Я.
Я той, котрий бажає показати тобі щось важливо-чаруюче, той який має бути з тобою поряд все життя. Ти тільки-но знай і вір, та Я - не залишу тебе до кінця днів твоїх тут, на цій землі.
Дорога моя маленька людина-янгелятко. Чи бажаєш ти політати в небі, високо-високо над землею? Ти, напевно, боїшся полишити тут маму і лишитися зовсім одному там, в небесній височіні? Тоді давай полетімо разом з тобою. Ти ж колись бачив, можливо, як в небі літають великі птахи. Вони, розставивши крила, ніби нерухомо висять в повітрі, радіючи вітру, який їх підіймає все вище і вище, прямо до сонця. Потім вони поволі опускаються до землі, оглядаючи її з просторого піднебесся.
Звідти їм видно все: і ліси, і річки, і, навіть, будинок, в якому ти живеш. Звичайно, як парить літак, ти бачив і не один раз. Адже він так само летить в повітрі, розпластавши крила. Люди, які в ньому, дивляться зверху на нашу землю і милуються її красою.
То давай, не втрачаючи часу, швидше летіти в небо, щоб побачити і відчути легкі, пухнасті і вологі хмаринки, які в промінні висхідного сонечка перляться різними фарбами і відтінками. Відчути легке, вільне ширяння серед птахів, викупатися в океані голубої, небесної блакиті, ввібрати масу сонячного світла і насититися їм удосталь.
Мій маленький чоловічок, ти міцно тримаєшся за мою руку? Тоді полетіли! Ти відчуваєш, як ми плавно підіймаємося над землею вгору. У тебе захоплює дух? Але ти вже людина-птах, смілива і рішуча, та ти ж не один. До того ж, у тебе з'явилися рученята-крила, красивий хвостик, і гострий дзьобик, ще навіть краще, ніж у птаха. Ти вмієш дуже добре управляти, триматися у польоті і летіти, летіти, летіти... Сміливіше вперед, мій маленький друг!
Так ось вже дах твого будинку і твій двір з садком спливають кудись униз. Ось ти вже пролітаєш над лісом, який ще покритий ранковим голубим серпанком свіжості. Десь вдалині, в промінні висхідного сонця заблищала річка-змійка, яка своїми блискітками від води вітає блакитний і прохолодний ранок землі. Хоча ранок тільки-но зажеврів, але тобі, мій орлик, спати зовсім не бажається. Адже ти знаходися зараз в обіймах свіжої, літньої небесної блакиті.
Тобі легко і затишно, хочеться дихати повними грудьми, твоє тіло ніщо не важить. Воно парить, підіймаючись, все вище до хмар, які з'явилися вдалині. Вони ваблять тебе своїм пухнастим одіянням, і дуже прагнеться швидше доторкнутися до них і подивитися, що ж там всередині? Підлітаєш до одного з них, - і зовсім не жахливо! Адже хмаринка схожа на пухнастий баранчик, але тільки вона повітряна, і димчасто-прозора. І ти вже зачепив її край своїми крильцями і трошки розігнав, розвіяв. Але хмарка не сердиться на тебе. Вона вітає тебе і хоче вступити з тобою в гру. Ось на твоєму носику-дзьобику з'явилася роса і ти, з розгону, упірнаєш в хмарний туман. Але скоро, пролетівши крізь нього, виринуєш весь вологий і щасливий. А поряд всі нові і нові хмари, великі і малі, але крізь них ще видно ліс, поле і дорогу на землі внизу.
Ти підіймаєшся ще вище. Хмари залишаються внизу. Вони, як баранчики пасуться на небесних полях блакитних лугів, і то сходяться, то розходяться між собою. Вони легкі, вільні, бавляться в іграх між собою і вітром-пастушком, який іноді відвідує, і перегонить їх на нові місця-пасовища. Потихеньку, поодинці пропливають вони через ворота радуги-дуги, що тягнеться від дальнього озера до цієї річки, і з'єднує їх. Це ті брами Заповіту, які одного разу Я відкрив для твоїх предків, щоб вони змогли увійти до мого спокою. А зараз Я завжди знаходитимуся поряд з тобою і в тобі, якщо ти довіришся Мені.
Але, ось, ти спрямовуєшся до горизонту, збільшуючи швидкість польоту. І ти вже не птах, але мрія! Ти політ мрії, і летиш настільки швидко, швидше будь-якого літака і, навіть, ракети. Повертаєш на крутих віражах так, що навіть дух захоплює у вітру, що летить за тобою і ніяк не може тебе наздогнати. На шляху трапляються великі хмари, які ти сміливо і блискавично пронизуєш, як стріла. При цьому тебе лише трохи похитує і приємно стрясає. Знову облітаєш хмару і уриваєшся в її вогкість і рясну вологу, яка розчиняється на деякий час в твоєму тільці, а потім випаровується по вітру. Але вітер зовсім не заважає тобі. Тобі весело, ти щасливий.
Це зовсім інше життя. Вільний політ, вибір польоту в будь-який край. Тут немає ніяких обмежень, ніяких перешкод. Ти вільно і глибоко дихаєш. Твоє тіло сильне, здорове, дух радіє і співає! Так само радію і Я, - Той, який летить поряд з тобою. Ти не бачиш Мене, але ти знаєш, що Я і поряд з тобою і в тобі. Той, який завжди підтримає тебе, якщо ти, випадково, падатимеш. І ось тому ти нічого не боїшся. І ось тому ти сміливий і щасливий. І ось тому тобі радісно і хочеться співати...
Але приходить час і треба повернутися на нашу землю, щоб тут рости, вчитися і далі, - служити, людям так, як одного разу послужив Я ним, будучи тут, на землі. І волею - тобі, мій дружок, довестися повернутися з небес на землю. Адже там тебе чекають мама, тато, друзі, садок, школа, потім робота. Але іноді ти знову підійматимешся високо в небо, щоб не забувати того, хто буде тобі дарувати цей політ. І, можливо, дорогий мій братик, так складеться, що одного разу ти зіллєшся зі мною назавжди у вічному нескінченному щасливому польоті нашого неосяжного і безмежного всесвіту.
І тоді ми будемо Все у Всьому!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
